×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 54
Понеділок, 11 липня 2011 23:42

Віктор Нещеретний: Український футбол в Естонії

Написано

Для всіх, хто народився на Донбасі, якби зараз політичне зафарбування не визначало цей регіон, футбол є знаковим спортом.

Зі словами «Шахтар – чемпіон!» я була знайома з дитинства, ця любов до захопливого та емоційного переживання забитого гола ніколи вже не покидає мене. Уявіть собі наразі такий чарівний та блискучий витвір архітектурного мистецтва – донецький стадіон «Донбас - Арена», що є найбільшим та найсучаснішим стадіоном Європи, та який готується наступного року прийняти фінальну частину Чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Ця подія, на яку чекають вболівальники не лише України, своєрідно об’єднає українців та естонців, бо 2012 року Естонія (Таллінн, Хаапсалу та Раквере) прийме молодіжний Чемпіонат Європи з футболу.

Проте футбольна історія двох країн на цьому не закінчується. З великим приємним здивуванням познайомилася я кілька днів тому з Віктором Нещеретним, вихованцем першого тренера команди «Шахтар» (Донецьк), до речі, володаря останнього Кубку УЕФА, Миколи Грироговича Наумова. Останній зі звичайного хлопчака, що грав у дворовий футбол, зробив голкіпера та назавжди запалив мрії бути схожим на свого вчителя - бути тренером. Але ще до тренерської кар’єри Віктор Васильович встиг відіграти 13 сезонів за Талліннське «Динамо» (відзначу від себе, що київське «Динамо»- віковічний супротивник донецького «Шахтаря», ці дві команди постійно борються за чемпіонство та Кубок України), ставши кількаразовим чемпіоном та володарем Кубка Естонії, побувати гравцем збірної Естонії.

Після закінчення у 1977 році Ленінградського інституту фізичної культури Віктор Нещеретний повертається до мрії – стає тренером у спортивній школі Калінінського району міста Таллінна. У 1984-1985 роках очолює збірну Естонії U-17. А у 1990 році знов повертається до відродженого «Динамо» - де дотепер працює старшим тренером.

На моє прохання зустрітися Віктор Васильович одразу запропонував зустріч на футбольному полі – на стадіоні Маар’ямяє, де з 6 по 10 липня 2011 року Таллінн знов став місцем проведення Міжнародного футбольного фестивалю для дитячих та молодіжних команд з Естонії, України, Росії, Фінляндії, Норвегії. Участь від України брали 2 команди хлопців 1998 року народження «Оболонь» та «Зміна» - обидві київські команди. Забігаючи трішки вперед, відзначу, що «Оболоні» у нелегкій по-дорослому грі на турнірі вдалося вибороти третє місце, з чим ми і вітаємо хлопців!

У спекотний суботній день на полі зустрічалися «Зміна» та «Інфонет» (Естонія). Ми з Віктором Нещеретним спостерігали за грою, розмовляли, ділилися враженнями. Його влучні коментарі, позначення помилок, тренерські поради та емоційні вигуки видавали в ньому футболіста-професіонала. «Ви знаєте, Валю, коли я навчався у четвертому класі, то у творі про свою майбутню професію так і написав, що я буду футболістом»,- каже Нещеретний, а я замислююсь, дивлячись на хлопчаків 13 років, що як дорослі емоційно переживають гру, віддаючись їй повністю.

«Зміна» домінувала на полі, не даючи супротивну навіть переміститися на українську сторону поля. А коли на двадцятій хвилині матчу був забитий перший гол з кутового у ворота «Інфонету» - радість повністю нагадала мені щасливі очі Роналдо на Чемпіонаті світу з футболу 1998 році, коли він у полу фіналі забив гол у ворота голландців, перемога світилася на його обличчі. Бразильці тоді програли чемпіонат, а ось «Зміна» - змогла виграти цей матч!

Віктор Васильович ділиться зі мною: «Діти мають приходити займатися футболом до 15 років, щоб правильно розвивати потрібну мускулатуру. В тілі людини більше 600 м’язів, і це важка та кропітка робота з їх тренування. В світі грають у два види футболу: силовий та технічний. Звичайно, технічний футбол є більш видовищним, там цінуєш майстерність гравців, як уміння володіти м’ячем та давати короткі паси. Дуже важливим є та любов та уміння, що можуть передати лише тренери. Тому нерадивий тренер назавжди відбиває бажання грати, як кумири, забивати як футболісти-зірки.»

Тут Нещеретний відволікається від розмови зі мною, бо на полі гостра атака «змінівців». Гра велася на середині поля – і на 30 хвилині матча у воротах «Інфонету» опиняється другий м’яч цієї гри. Через кілька хвилин вратар «Зміни» теж пропустить гол, але перемога 2:1 залишиться за українською командою.

«В мене з часом виробилося якесь відчуття того, коли гол буде забитий – і голкіпер просто не зможе цьому завадити», - сміється Віктор Васильович.

Гра завершилася. «Оболонівці» чекали на свою гру з естонською «Левадією», розминаючись на краю поля. «Змінівці» побігли купувати морозиво, щоб потім емоційно вболівати за своїх.

Вони емоційно наслідують своїх кумирів: хапаються за голову, переживаючи незабитий гол, втирають сльози кулаками, коли опиняються на зеленому покритті поля після невдалого зіткнення із супротивником, звинувачують суддів… Вони живуть футболом… Вони ним радіють життю. Добре, що є Віктор Нещеретний та такі тренери, як він – що навчать, підскажуть, власним прикладом доведуть – ти все зможеш, бо ти найкращий, ти закоханий у велику ГРУ, що зветься ФУТБОЛ!!!

Афанасьєва Валентина

Прочитало 9135 разів